Книга Сергія Єсюніна “Незнане Поділля”

N-PodillyaКраєзнавче видання “Незнане Поділля”. – “Бедрихів край”, Городок, 2012. – 156 стор.

У виданні Єсюніна Сергія Миколайовича, провідного наукового співробітника Хмельницького обласного краєзнавчого музею, зібрані нариси краєзнавчого змісту, що торкаються історії Поділля та Південної Волині (територія Хмельницької області), більшість яких була свого часу надрукована у газеті “Поділля” та “Місто”. Розраховане на науковців, краєзнавців, учителів шкіл, студентів, учнів, всіх, хто цікавиться історією Хмельниччини. Колекція фото та документальних матеріалів із фондів Хмельницького обласного краєзнавчого музею, редакції газети “Є” та особистого архіву автора.

Пропонуємо Вашій увазі для ознайомлення один розділ книги, та зміст видання

——————————————————————————————————————————-

ЗАЛІЗОБЕТОННИЙ ЩИТ СРСР

Майже в кожному районі Хмельницької області збереглися десятки бетонних укріплень військового призначення, які були збудовані ще у передвоєнні роки. Вони різні – є величезні, двоповерхові, є середні, є маленькі, розташовані переважно на підвищеннях серед полів або на узбережжі річок, іноді навіть на городах селян. Проте дані про ці укріплення знайти доволі складно, а істориками сучасності вони майже не досліджувалися.

“Лінія Сталіна”

У1920-1930-х роках країни Європи охопила «фортифікаційна лихоманка». Лінії Мажино, Зигфріда, Арпада, Маннергейма… – чого тоді тільки тоді не будували. Наприкінці 1920-х років і у СРСР почалось спорудження грандіозної системи оборонних укріплень, які неофіційно називали «Лінією Сталіна». Але довжина, наприклад, фінської лінії Маннергейма була усього кілометрів 70, знамениті укріплення Мажино (Франція) мали дещо більше 200 км, а наша «Лінія Сталіна» протяглася від Баренцевого до Чорного моря майже на 2,5 тис. км!

Почалося з того, що у 1927 році на військово-інженерній нараді Червоної Армії вирішили зміцнити державні кордони шляхом спорудження укріплених районів. Вони були розраховані на тривалий опір, мали прикривати найважливіші напрямки, комунікації, промислові і стратегічні центри. Укріпрайон (УР) – це військове формування, яке за чисельністю відповідало бригаді і було призначене для тривалої оборони смуги місцевості, завчасно обладнаної комплексом оборонних споруд. Кожен УР мав розгалужену систему довгочасних вогневих точок (ДОТів), які розташовувалися через кожні три-п’ять кілометрів.

Отже, у 1929-1937 роках у СРСР уздовж лінії західного кордону спорудили 13 УРів, які мали 3196 оборонних споруд. В Україні були побудовані п’ять із них: Київський, Летичівський, Коростенський, Новоград-Волинський, Могилів-Подільський. Таким чином, спочатку з’явилися укріпрайони на головних стратегічних напрямках імовірних ударів, але між ними ще залишалися широкі ділянки без прикриття. Саме тому в 1938-1939 роках розпочали будівництво ще 8-ми УРів, у яких було забетоновано 1028 споруд. З’явились нові УРи і на території нашого краю: Шепетівський, Старокостянтинівський, Остропільський, Кам’янець-Подільський. Споруджувалися вони підпорядкованими НКВС будівельними установами – т.зв. «воєнстроями» (у Шепетівці діяв «воєнстрой» №103, Старокостянтинові – №104, Проскурові – №105, Кам’янці-Подільському – №106). Однак, коли план будівництва був виконаний лише на 60% і забетоновані споруди ще не мали бойового озброєння і внутрішнього устаткування, восени 1939 року подальше будівництво УРів (за винятком Кам’янець-Подільського) припинилося. Це було викликано зміною державного кордону СРСР, у зв’язку з чим «Лінія Сталіна» виявилася в глибокому тилу. На новому кордоні вирішили будувати нову систему оборони – «Лінію Молотова».

dot2

Один із ДОТів Летичівського укріпрайону

ДОТи

Найпоширенішими в УРах були капоніри типу “М” (малий) з 2-4 амбразурами для кулеметів “Максим” на спеціальних верстатах. Гарнізон таких ДОТів складався з 10-12 бійців. Товщина залізобетонних стін досягала 130-150 сантиметрів, а даху – 90-110 сантиметрів, що захищало від снарядів гаубиць калібру до 155 мм. Вхід у ДОТ розташовувався з тилу і закривався гратчастими дверима, за ним був П-подібний коридор, улаштований таким чином, аби не створювати тупик для вибухової хвилі. Далі були броньовані двері, за якими – протихімічний тамбур (що дозволяло вести бій в умовах застосування хімічної зброї), а вже звідти можна було потрапити усередину вогневої споруди, тобто до бойового каземату.

Але ДОТ – не просто залізобетонна коробка. У ньому були влаштовані системи водопостачання, електропостачання, радіотелефонного зв’язку. Було передбачено фільтровентиляційне устаткування для поглинання порохових газів, інакше вже через кілька хвилин бою в ДОТі не було чим дихати.

Крім вищезгаданих типу “М”, будували також кулеметні ДОТи типу “Б” (тобто “большой”), що відрізнялися від своїх побратимів наявністю приміщень для відпочинку гарнізону, який вже досягав 20 чоловік. Ці ДОТи були, як правило, двоповерховими, нижній поверх – підземний. Були також одноамбразурні кулеметні напівкапоніри і подібні їм споруди для 45-мм гармат.

Артилерійські Доти були набагато більшими, двоповерховими. В них лише фільтровентиляційне устаткування займало два відсіки. Товщина стін і даху могла витримати обстріл важкою артилерією до 210 мм і більше.

Що ж сталося з УРами на початку Великої Вітчизняної війни?

dot1

ДОТ на “постаменті” у кар’єрі с. Нижнє (Деражнянський район)

Коли вибухла війна…

У передвоєнні роки укріплення “Лінії Сталіна” радянська пропаганда називала незламними, і, як згадують старожили, у перші дні війни всі були впевнені в тому, що німців обов’язково зупинять на лінії старого кордону. Ця віра в “Лінію Сталіна” була абсолютною, і тому, коли війна легко перемістилася далі всередину нашої території, народ відчув шок. Багатьох бійців і простих радянських громадян довгий час хвилювало питання: “Чому так легко німці подолали наші укріплення, якщо Червона Армія протягом трьох місяців із труднощами проламувала “Лінію Маннергейма”, що вважалася більш слабкою?”

Але неприступність “Лінії Сталіна” була, м’яко кажучи, перебільшена. Довжина по фронту кожного УРу складала в середньому 80-90 км, проте в глибину він був всього на 1-3, максимум до 5 км, що дозволяло ворогу, прорвавши оборону, тут же зайти в тил. Більшість ДОТів були зведені з несортового бетону, іноді навіть без сталевої арматури (і в часи Сталіна крали і приписували). До того ж, через традиційні у нашій країні довгобуди, деякі споруди ще до закінчення будівництва переходили до розряду “потребуючих капітального ремонту”. Озброєння 90% побудованих ДОТів складали один або два кулемети “Максим” – що було вже вчорашнім днем у порівнянні з озброєнням тієї ж Німеччини. Лише до 10% вогневих точок мали гарматні напівкапоніри для 76-мм гармат зразка 1900 і 1902 років(!), але й тих гармат до 1939 року було встановлено лише третину від потрібної кількості.

Та найголовніше те, що ДОТи на старому кордоні ще у 1939 році було наказано “законсервувати, організувавши їхню охорону, а озброєння, боєприпаси й інше військове майно розмістити на складах у повній бойовій готовності”. Але коли ворог наніс несподіваного удару й УРи почали готуватися до бою, тоді виявилося, що багато озброєння й устаткування на складах було некомплектним або несправним. На “законсервованих” ДОТах часто не діяв зв’язок, електро- та вентиляційне обладнання, а вести вогонь із казематів з несправною вентиляцією було неможливо: люди задихалися від порохових газів. При мобілізації поповнення йшло переважно у стрілецькі дивізії, і УРівські гарнізони доводилось скорочувати в два-три рази, значна частина фортифікаційних споруд взагалі пустувала. У результаті загальна система вогню виявилася порушеною, а організувати взаємодію з польовими військами і зовсім не вдалося.

Втім, навіть за наявності великих недоліків у вогневих спорудах УРів, вони все ж чинили німецьким військам деякий опір. Так, більше 10 днів вели бої Остропільський і Летичівський УРи. Ці райони могли триматися і довше, але виявилися в оточенні і були залишені. Як свідчать документи Архіву МО Росії, лише на основній смузі Летичівського УРу противник втратив вбитими і пораненими майже 7 тис. живої сили, втрати радянських військ – 3539 вбитих та пропалих безвісті. Значно затримав просування румунських військ Могилів-Ямпільський УР. Але оскільки в розпорядженні УРу не було достатньо боєприпасів і запасів продовольства, а також через загрозу обходу його з флангів, він був залишений нашими військами.

Наша довідка:

Нумерація УРів Київського особливого військового округу на початку 1941 року була наступною:

1 – Київський;

2 – Володимир-Волинський;

3 – Летичівський;

4 – Струмилівський;

5 – Коростенський;

6 – Рава-Руський;

7 – Новоград-Волинський;

8 – Перемишлянський;

9 – Ковельський (він іноді іменувався також Любомльським);

10 – Кам’янець-Подільський;

11 – Чернівецький;

12 – Могилів-Подільський (частіше його називали Могилів-Ямпольським);

13 – Проскурівський (його споруди знаходилися, власне, не в районі Проскурова, а на лінії Волочиськ-Гусятин);

14 – Старокостянтинівський;

15 – Шепетівський;

16 – Остропільський.

У липня 1941 року боєздатними можна було вважати лише УРи №№3, 5, 7, і 12.

——————————————————————————————————————————-

ЗМІСТ

ВІД АВТОРА ТА ВИДАВЦЯ

НЕЗНАНЕ ПОДІЛЛЯ

«ЗЕМЛЯ ОБІТОВАНА, МЕДОМ І МОЛОКОМ ТЕКУЧА»

ПОДІЛЬСЬКИМ ГЕРБАМ ПОНАД ШІСТЬ СТОЛІТЬ

АРІАНИ ВОЛИНІ

У ЛИСТІ ДО ТУРЕЦЬКОГО СУЛТАНА НЕ ЗАБУЛИ Й ПРО… КАМ’ЯНЕЦЬКОГО КАТА

МАСОНИ ПОДІЛЛЯ

ДНІСТЕР-РІЧКА СУДНОПЛАВНА

ПЕРЕДОВІ ГОСПОДАРСТВА В… ПАНСЬКИХ МАЄТКАХ

СЛУЖИЛИ ЯКОСЬ В МЕДЖИБОЖІ ЛЄРМОНТОВ ТА ПУШКІН

ВЕЛИКЕ КОХАННЯ ВЕЛИКОЇ КНЯГИНІ

ТУНГУСЬКИЙ МЕТЕОРИТ НА… ПОДІЛЛІ, АБО ХОЛОДНЕ ЛІТО 1908 РОКУ

ПОДІЛЬСЬКІ СОКОЛИ

ЩО ТО БУЛО – МАБУТЬ, НЛО

ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ

ПЕРША СВІТОВА-БІЙ ПІД ГОРОДКОМ

ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ КОРПУС: МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ – МЕДЖИБІЖ

МАНДРІВКИ СТОЛИЦІ УКРАЇНИ

АВІАТОРИ ПОДІЛЛЯ

ЗАЛІЗОБЕТОННИЙ ЩИТ СРСР

«МАРШАЛЬСЬКИЙ» ПОЛК «ВІЛЬНИХ МИСЛИВЦІВ»

ДОНСЬКІ КОЗАКИ У СЛАВУТІ. «КОЗАЧИЙ СТАН» У ГРЕЧАНАХ

ЗНАЙ НАШИХ!

ПЕРШІ КАВ’ЯРНІ У СХІДНІЙ ЄВРОПІ

ПОДІЛЬСЬКІ ЯБЛУКА ПО 600 ГРАМІВ

НА ВСЮ ІМПЕРІЮ НАШЕ ПИВО – СЕРЕД КРАЩИХ

ПОДІЛЛЯ-НАЙБІЛЬШИЙ ЕКСПОРТЕР ЯЄЦЬ

ЗА ВИШНЯМИ ДЛЯ«ШУСТОВА» І «СМИРНОВА» – НА ПОДІЛЛЯ

НАЙБІЛЬШИЙ ВИРОБНИК МІШКІВ – ПРОСКУРІВ

ТАКИХ ФОСФОРИТІВ БІЛЬШЕ НІДЕ НЕ БУЛО

УСПІХ НАРОДНИХ МАЙСТРІВ ПОДІЛЛЯ

ХМЕЛЬНИЧЧИНА В КНИЗІ РЕКОРДІВ УКРАЇНИ

ПОДІЛЬСЬКІ АРХЕТИПИ

ВИДАТНІ ЗЕМЛЯКИ: ВІД МИНУЛОГО ДО СУЧАСНОСТІ

ЮЗЕФ РОЛЛЄ: ЛІКАР ТА ІСТОРИК ПОДІЛЛЯ

НАЙСТАРІШИЙ ПОДОЛЯНИН

ЩОБ ЦЕЙ ПІДПИС НАПИСАТИ – ТРЕБА ДОБРУ ПАМ’ЯТЬ МАТИ

СПОДВИЖНИК СУВОРОВА

ОДНУ З НАЙСТАРІШИХ ЦУКРОВАРЕНЬ УКРАЇНИ ПОБУДУВАВ У ГОРОДКУ БАРОН ГЕЙСМАР

ЇХАЛИ КОРОЛІ В ІЗЯСЛАВ В ГОСТІ ДО АНЕЛІЇ

ВАЦЛАВ РЖЕВУСЬКИЙ – ГРАФ ПОЛЬСЬКИЙ, ОТАМАН ПОДІЛЬСЬКИЙ, ЕМІР АРАБСЬКИЙ

ПОДОЛЯНИН – СОРАТНИК БОЛІВАРА

ГРАФСЬКИЙ РІД МОРКОВИХ НА ПОДІЛЛІ

ВІД КРІПАКА ДО МІЛЬЙОНЕРА: БЛАГОДІЙНИК ІЗ БАЗАЛІЇ

МІСТ У НЬЮ-ЙОРКУ НАГАДУЄ ПРО… ПОДІЛЛЯ

ВАХМІСТР ПЕТРОВСЬКИЙ – ЛЮДИНА ТА…ОЛОВ’ЯНИЙ СОЛДАТИК

ПАТРІАРХ ПОДІЛЬСЬКОГО КРАЄЗНАВСТВА

БЛИСКУЧА КАР’ЄРА ПРАВИТЕЛЯ ІНГУШЕТІЇ НА…ПОДІЛЛІ

ПЕРШИЙ РЕКОРДСМЕН-УКРАЇНЕЦЬ

ПОДІЛЬСЬКИЙ ГЕРОЙ БРИТАНІЇ

ВИДАТНИЙ ЛІКАР, ЗАСНОВНИК ПОДІЛЬСЬКОЇ «ПРОСВІТИ»

СЕЛОКОЛКИ – БАТЬКІВЩИНА СВЯЩЕНИКІВ

ІВАН ОГІЄНКО: ЯСКРАВИЙ СЛІД НА ПОДІЛЛІ

ЛЕГЕНДАРНИЙ БАНДУРИСТ РОДОМ ІЗ ЛЕЗНЕВОГО

ВТРАЧЕНЕ, АЛЕ НЕ ЗАБУТЕ

ВИШУКАНІ ПРИКРАСИ БОЛОХІВСЬКИХ КРАСУНЬ

КРАЙ ЗРУЙНОВАНИХ ЗАМКІВ

КОЛИШНЯ РОЗКІШ АНТОНІН

НАШ ВОЛИНСЬКИЙ БАДЕН-БАДЕН, ДЕ ПИЛИ НЕ ВОДУ, А КУМИС

ШКОЛА МАЙБУТНІХ ДРУЖИН

БЕРНАРДИНСЬКИЙ МОНАСТИР: ЧЕНЦІ, СКАРБИ ТА В’ЯЗНІ

ЯРМОЛИНЕЦЬКИЙ ЯРМАРОК – ТОРГІВЛЯ, РОЗВАГИ, ПЕРЕГОНИ

ДУГА СТРУВЕ – ПАМ’ЯТКА ЮНЕСКО

З МИРУ ПО НИТЦІ

ТІЛЬКИ ФАКТИ

 

Leave a Reply

Your email address will not be published.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.