Осінь постукала по підвіконню крапельками дощу… «Кап-кап», – відбилося у моїй душі. Думка впіймала кілька сріблястих намистинок із нескінченної дощової низки, зважуючи кожну. Які легкі і грайливі, коли згадуєш про дитинство! Які водночас важкі і тремтливі, коли схожі на сльози… «З роками навчилася зважувати краплинки, звуки, слова», – подумала про себе. Навчилася?! Авжеж, навчилася у школі! У своїй рідній Самчиківській школі!

Осінь, ніби підхопивши моє подовжене: «у школі…», кинула через віконниці пучок, усе ще напахчених літом сонячних променів, які миттєво в моїх замріяних очах набули форми до болю знайомих лінійок зошита. Зіниці зосередилися на словах: мама, тато, моє рідне село… У голові майнуло: «Навчилася читати не тільки чіткі, логічно вибудувані рядки, а й поміж них. І знову ж таки – у школі!»

Моя злотокоса співрозмовниця щедро війнула різнобарвним листям. Воно закружляло у своєму останньому, але неповторному втаємниченому танку, і завмерло, тріпочучи метеликовими крильцями на загартованих першою памороззю чорнобривцях, майорах, айстрах. Згадався мій випускний вальс під «Коли з шкільного двору ми підем…» і моє непохитне рішення стати вчителем.

Дорогі мої вчителі! З якою любов’ю й ласкою, як вдумливо й твердо ви керували моїми першими кроками! Яким же голосом, якими словами озватися мені до Вас, щоб почули мою ніжну сповідь доньки?

Уже багатьох із Вас не зустрічаю у шкільних коридорах, але несу через роки разом з іншими вихованцями той вічний оберіг, зітканий із життєвої мудрості, материнського тепла та надії. Кажуть, що Доля дарує кожному з нас учителя. Я дякую їй та Всевишньому за таку Школу і таких Учителів, які залишили в пам’яті стільки найкращих, незабутніх вражень та спогадів! Саме вони зуміли перетворити сіре будення на незвіданий шлях до зірок! Саме вони дали крила, силу та змогу летіти!

«Даруй себе дітям! Будь терплячим у чеканні Дива і будь готовим до зустрічі з ним в кожній Дитині!». Слова видатного гуманіста Ш. Амонашвілі звучать як заповідь відомих педагогів усіх часів нам, сучасним вчителям Нової Української Школи, зі своїми добрими, давніми традиціями.

Мої колеги саме такі. Це люди, які сповна віддають себе дітям. Для них існує зовсім інший вимір часу – навчальні роки, семестри, уроки, перерви; інші радості, викликані хоча б найменшим проявом успіху кожного учня; інші тривоги: аби не схибив, не спіткнувся, не загубився в принадах сучасної цивілізації.

Найстійкіші, найтерплячіші, наймужніші, найщиріші, найвідповідальніші, найдобріші люди на землі! Мої колеги! Усі освітяни району! Ті, хто своєю невтомною працею примножує педагогічні здобутки нашої славної Старокостянтинівщини! Здається, це про Вас рядки: « Окрім місії вчителя, Ви ще й актори, але Ваші глядачі і слухачі не аплодують Вам. Ви – скульптори, але Ваші творіння ніхто не бачить. Ви ще й лікарі, але Ваші пацієнти рідко дякують за лікування та далеко не всі бажають лікуватися. Де ж Вам брати сили для щоденного натхнення? Тільки в самому собі, тільки у свідомості величі своєї справи!».

На слові «велич» Осінь тепло посміхнулася, додала кольорів до жовтневих, умитих росою і дощами днів, нанизала горобиново-калинового намиста; врочисто розвісила на щедрому горіховому гіллі клаптики серпанку із сріблястих павутинок; наповнила повітря густим ароматом червонобоких яблук, медових груш та жовтаво-пурпурових квітів. Тихо прошепотіла впалим золотавим листям:

– Зі святом Вас, Учителі!

 

Автор: Наталія Фурман,
заступник директора з навчально-виховної роботи
Самчиківської ЗОШ І-ІІІ ступенів 
Фото: Олександр Демчук, “Осінь у маєтку Самчики”

 


 

Вас може зацікавити:

 

Сподобалася стаття?
Розкажіть про це своїм друзям!

Leave a Reply

Your email address will not be published.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.