Як воно, започатковувати традиції? Лячно, погодьтесь.  Адже не знаєш, чи перша спроба справді буде варта продовження, чи зрозуміють прагнення і підтримають. Вперше справді складно. Вже потім легше працювати у  знайденому ритмі з однодумцями, щоразу доповнюючи та розширюючи ідею. Що ж керувало нашим методистом,  Аллою Березовською,  коли вона вперше зібрала всіх нас, вчителів-гуманітаріїв Старокостянтинівського району,  на незвичайне засідання  січневого методичного об’єднання? Впевнена: це був експеримент, порив, бажання поділитися найсокровеннішими думками, принести частинку чогось світлого й доброго у сірі будні, прикрасити незвичайним. Вона надзвичайно хвилювалася: чи зрозуміють, чи підтримають? Справді, вперше було непросто, адже сприймати літературу в порівнянні з чимось Вищим, бачити небесне у звичайному, проводити аналогію між життям і Богом може не кожен, бо не всі прагнуть, зможуть чи дозволять  відкрити душу. Будні іноді поглинають нас цілком, щоденне стає важливішим, диктуючи правила й закони, ми забуваємо про духовну їжу, дозволяємо фізичним потребам заволодіти нами. Ми канемо в безодню.  І це правда. Хочемо вирватись із прірви і, не маючи сили, чекаємо на допомогу сильніших і витриваліших.  Проте наш Добрий Янгол, маючи достатньо сили й наснаги, ризикнула напередодні Різдва —  розірвала пута і створила таїну, об’єднавши, згуртувавши, відкинувши й переступивши перепони й страх,  та ще й назву дала цим незвичайним січневим зустрічам: «Різдвяні зустрічі з Аллою»! І це не лише подіяло, а й переросло в таку добру традицію, яку має, до речі, лише наш район! І цим справді варто пишатися! Це диво, яке створила незвичайна жінка, що черпає натхнення у вічному й неоспоримому.

Щороку тематика зустрічей різна, проте незмінно перегукується з наболілим і щоденним, додаючи наснаги й сили. Цьогоріч, 2020 високосного року,  це була прекрасна тема:  «Образ жінки в очах Бога».  За допомогою наших колег — Романюка Павла Леонідовича, вчителя української мови та літератури, зарубіжної літератури Радковецького НВК та Король Лілії Григорівни, вчителя української мови та літератури Самчиківської ЗОШ — ми побачили приклад непослуху та істинного покаяння, віри та Божого милосердя до жінки, доторкнулися до глибин сокровенного, зазирнули  в душі кожної з нас, привідкрили й оновили істинно жіночі й не по правді забуті неповторні  свої начала. Відомо ж бо: жінка — грішниця, але вона й свята. Зрадити чи вірити до скону, прагнути або забутися, правити, підкорювати, наказувати рівноцінно з наставляти, пробачати, здатися, померти? Вічні дилеми в житті жінок.

Бог створив першого чоловіка за подобою своєю, проте жінці, яка виникла з ребра чоловіка свого, Всевишній імпонував більше. Хоч і грішниця, проте наставниця, забирає, проте дає набагато більше. Вона може бути і  джерелом натхнення,  і прірвою небуття, водночас вбивати щохвилини і зцілювати єдиним подихом. Жагуча, натхненна, непередбачувана… Мати, кохана, дружина, бабуся, вдова, героїня… Безліч іпостасей в одній сильній і слабкій істоті, яка вирішує сама грішити чи каятися, вірити чи зневажати, творити історію щодня чи канути в небуття. Війну і пошесть, шкалу нерозумінь і невластивих пристрастей — все може здолати жінка: проста й сумна, тремтлива й ніжна, жагуча й боязка лише у серці з Богом — істиною з небес.

Жінка…  Якою постає вона в очах рідних, ворогів, суспільства? Найзагадковішим творінням, прикладом непослуху, чи, навпаки, істинного покаяння? Якою вона залишиться в   пам’яті мистецтва? Яке її істинне призначення? Неоднозначність і незбагненність в образі твоєму! Твори себе і свою долю, адже поруч — вища сила…

Наталія Баблюк,

учитель української мови та літератури

Ладигівського НВК

Leave a Reply

Your email address will not be published.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.