Баблюк Наталія Дмитрівна,
учитель української мови та літератури Ладигівського НВК, дипломант Національного Проекту “Відкритий світ” в номінації “Загальнонаціональний конкурс зі створення електронних освітніх ресурсів” (2012), переможець Всеукраїнського конкурсу на кращу розробку уроку з позакласного читання у 5-9 класах ЗНЗ.
Сайт вчителя: nataliba.blogspot.com

У новорічну тиху ніч

У новорічну тиху ніч
хай білий сніг Вам шепче казку,
хай потаємні тихі мрії
для Вас постануть наяву.

Хай в душах спокій, радість буде
У рік прийдешній – рік Кози.
Молімось щиро за країну,
За єдність, віру і надію.

Молімось, вірмо – Бог Всевишній
Нас не залишить у біді.

 

Що означає «бути Людиною»?

Есе

Людина — найбільше творіння Боже, покликане до життя на Землі, призване вічно спокутувати свій первородний гріх. Вона наділена мовою і мисленням, вмінням бачити прекрасне і чинити невиправне, прагненням до доброго і відразою до злого… Бути Боголюдиною у своїх діях, прагнучи наблизитись до вищого, чи Людинобогом, породжуючи хаос на планеті , кожен вирішує самостійно, роблячи вибір, стаючи на бік добра чи злої мутації людства. Як же обрати вірний шлях, як не помилитися?

Допомогти піти вірною дорогою у життя Людині допомагає найбільше чудо, створене за допомогою вищої сили, — мистецтво: дивовижні звуки музики , ніжні помахи пензля та різнобарв’я кольорів , магія рухів, таїнство слів… Стоячи на роздоріжжі, борячись із сотнями «я» у собі, серце Людини раптом чує потрібний поклик. Спочатку зупиняється у рухові, прислухається, а тоді відгукується і йде. Невпевнено, потім вільніше, і нарешті знаходить потрібну опору й ось вже не тільки впевнено йде, а й веде за собою інші загублені душі, допомагає їм. Серце Людини знайшло своє місце, своє призначення.

Та це велика праця — бути гідним вінцем Божим. Бо Творець покладає занадто великі надії на людство, і не має права бути розчарованим та ошуканим. Він бачить, що частина з нас потопає в ріці ненависті й обману, біжить дорогою небуття, не чує поклику щирого, не бачить простягнуту руку допомоги. Він плаче над нами дощами, мучиться нашими тривогами, мовчки кричить у душу кожного вітром, закликаючи, молячи стати на праведну дорогу, інакше бо — буде невиправне. Йому так само дорога як кожна невинна душа, так і безмірно грішна. Він прагне навчити кожного бути Людиною розумною, милосердною, бути вищою над буденним, боротися із демонами у собі, йти по світлій дорозі.

Що означає «бути Людиною»? Для кожного це поняття різне. Створюючи ідеал, наслідуючи його, мимоволі можна допуститись помилки. Адже хто сказав, що має бути саме так? Саме от такою має бути Людина? Можливо, грабуючи чи вбиваючи, хтось шукає істинну дорогу, і , каючись, знайде правду раніше за богомільного добропорядного громадянина. Неправдивий шлях? Та для кожного він свій, написаний Долею та одобрений вищою силою. Треба пройти сотні тернових доріг, потрібно пролити десятки крапель крові, необхідно проронити не одну сльозу перш ніж стати істинно Людиною: з великим серцем і світлими думками, з неприхованими талантами, з чітким усвідомленням того, що кожен на Землі має своє призначення, відкритою до сприйняття світу таким, яким він є. Бо досконалості немає ні в чому. Долаючи труднощі, загартовується сила духу. Ніщо не дається просто так, у всьому є свій смисл. І що раніше ми зрозуміємо це, то швидше відкриємось ближньому : станемо дійсно Людьми!

 

А життя продовжується?

Есе

Коли одного спіткає лихо, хтось намагається допомогти, хтось співчуває, хтось закриває на те очі й відвертається, проте більшість тихо в серці хороне думку: «Дякувати Богові, що не зі мною таке трапилось».
Коли хтось зіштовхнеться із труднощами, більшість щиро співчуває, більшість намагається допомогти словом чи ділом, проте одиниці ховають в душі думку: «Дякую, Боже, що це не я».

Так вже ведеться споконвіку, що людина — себелюбива особа в першу чергу. І яка б вона не була доброчестива і совісна, крихітний черв’ячок у її душі поволі точить все хороше, коли вона бачить чи зіштовхується із певними проблемами.

Так і сьогодні. Страшно невимовно, до болю (справді чистого і щирого) шкода цвіт нації. Але… серце стискається у кожного чи не найбільше, коли перед очима постає картина: війна стукає у наші двері… Що робити? Як відпустити? Куди бігти? Кому ми потрібні й хто допоможе? Але як же тим людям,  котрі на собі вже відчули жах, смерть і кров? Котрі вже відпустили і вже втратили? Хто їм поверне життя — найцінніше із багатств?.. Сьогодні, у часи неоголошеної війни, горе згуртувало нас, українців,  по  всьому світі. Немає уже серед нас тих, інших, хто радіє (хоча і нишком) з того, що біда оминула його оселю й сім’ю. Ми разом, поруч одне з одним, хоч і на різних сторонах рідної Батьківщини — Мирної і в Руїнах. Ми допомагаємо, підтримуємо, плачемо, згадуємо, сумуємо з Вами: матерями, дружинами, рідними, тими, хто втратив найдорожче там, на Сході. Пам’ятаємо героїв, тих, яких уже не повернути, вдячні героям, тим, хто стає на двобій зі смертю, ризикує найдорожчим щохвилини заради того, щоб життя продовжувалось,
щоб життя не зупинилось!..

Ми всі нині патріоти! Разом! Поруч! Немає чужих, немає нерідних і далеких. Ми — одна сім’я, одна родина, готова йти до кінця, перетерпіти і вижити, незважаючи ні на що. Ми — єдині! Україна — єдина!

Віри, сили і витримки усім тим, хто  бореться і чекає. Терпімо! Добро неодмінно переможе!!!