Фурман Наталія Володимирівна,
заступник директора з навчально-виховної роботи Самчиківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, за фахом – вчитель зарубіжної літератури та російської мови, за покликом душі – поет.

Краса врятує світ

Говорять, що краса врятує світ,
Вже стільки довгих-довгих літ…
Страждає людство, зло росте,
Ну а троянда все ж цвіте.
В душі тривога, суєта,
А мальва у саду зроста –
Бабусі давня, добра втіха,
І забува вона про лихо.
В дідуся морщаться вуста:
«Життя – то штука непроста.
Злетіли вже мої літа…»
А все ж ромашка розцвіта.
Матуся журиться моя,
Що вже не чути солов’я.
Та чорнобривці, як синочки,
Втішають зір її здаля.

Стрічає тата немовля.
В пухкенькій ручечці маля
Тримає ніжну – ніжну квітку…
Та ні, не пропаде земля!

І буде жити родовід!
Я вірю, що краса врятує світ!

 

Малюнки на вікні

Живе моє дитинство
В малюнках на вікні.
Буває воно скаче
На білому коні,
Ракетою високо
Злітає до зірок,
Сніжинкою граційно
Веде легкий танок.
Виблискує смарагдом
В травинці росяній,
Співає щемну пісню
Фіалці лісовій.
На листячку латаття
Пливе, як на човні,
Разом із світлячками
Засвічує вогні.
На павутинці срібній
Мелодію утне,
Як на казковій арфі, –
Розраджує мене.
Як добре, що дитинство,
Хоча б в морозні дні,
Живе і розцвітає
В малюнках на вікні.

 

Замерзла гілочка-душа

Дивлюсь на неї й серце завмирає:
Тендітна, ніжна, можна вмить зламать…
Сумує, бідна, а зима засніжена
Скувала льодом, заставля страждать.

Мороз нестерпно стискує в обіймах,
І мстивий вітер прагне розгойдать.
Вона ж, як птаха, в клітці не засиджена,
Тепло і ласку хоче відшукать.

В віконце стука, загляда у вічі:
– Чи довго мерзнуть, в холоді зітхать?
– Красуне кришталева, посміхнися,
Прийде й до тебе Божа благодать!

В сріблястому вбранні – ти неповторна,
А криги в серці, щоб не відчувать, –
Засни, засни і не журися:
Тепла у сні недовго ждать, –

Прошепотіла. Й легка думка
Крильми торкнулася грудей:
Душа людська як змерзла гілка
Біля причинених дверей.

Дрижить від круговерті лиха,
Що так байдужість їй під стать,
Коли ненависть війну тішить,
А зло воліє розцвітать.

Замерзла, вкуталась в надію…
Очі звела до образів:
– Пречистая Діво Маріє
І Отче наш… Блаженство слів.

Свята Любов мій дух зігріла –
Й зійшло на гілочку тепло.
А льодяне зими намисто
Розтануло, як не було…