Нич – Ганущак Тетяна Миколаївна,
вчитель зарубіжної літератури, української мови та літератури Губчанського НВК, учасник конкурсу «Поетичні таланти української освіти», який організували «Український Академічний Центр оцінки діяльності та професійної відповідності викладачів та педагогів» СОГО, Всеукраїнська громадська організація «НАУКОВЕ ГУМАНІТАРНЕ ТОВАРИСТВО», ГО «Просвіта молоді України», «Інтернет-Портал рейтингу освітніх закладів України».

За підсумками конкурсу нагороджена грамотами:

– 57 місце серед 100 кращих поетів-освітян України;
– І місце серед поетів-освітян Старокостянтинывського району Хмельницької області

* * *

Не суди і несудимий будеш,
Всіх людей люби і не забудь,
Що Христос помер за нас у муках,
Щоби стали ми на правий путь.

Поки пам’ятали очі чудо,
То і віра в серці в всіх жила.
Та нечистий бавиться із брудом,
Що на серце людям всім ляга.

Скільки душ пішло його слідами
Й потонуло в безвісті гріхів.
Тож невже того люди не знають,
Що дається нам споконвіків.

Це терпіння й віри сила,
Це любові і життя жага,
Й співчуття у серці повна нива,
Й здатність кожної людини до добра.

Все в нас є, лиш скористатись даром
Злий нечистий змоги не дає.
Шанс в нас є зробить невдалу
Кожну пастку, що для всіх він в’є.

Не суди і несудимий будеш,
Всіх людей люби і не забудь,
Що Христос помер за нас у муках,
Щоби стали ми на правий путь.

 

Ти підтримай!

…-Так багато на світі горя,
Люди, будьте взаємно красивими!
Ліна Костенко

Замітаєм турботами дні
І летять без змісту хвилини.
Бо душі даєм вихідні,
А їх термін міняєм без спину.

Все важливе проходить повз,
Якщо «потім» – вже просто звичка.
Час, що зважений на добро,
Ми на справи врешті покличмо.

Радість щиру для тат і мам
Простягає рука дитяча.
То є щастя людського храм.
Але діти, буває, плачуть.

Їх хвороби – полинь гірка
Матерям не вечерю й ранок.
І за що їм та болю ріка?
В Неба просять зцілити рани…

Лікарі, монахи, молитви,
Гроші, люди, сльози і крик…
Може голос у рідних затихий,
Може лікар до цього вже звик?

Бо страшніше немає нічого
Як дитя втрачать від біди…
Поможи людині хоч словом.
Коли в силі рятунок – роби!

Ти підтримай! Хай віра буде
Вірним другом, бо лиш вона
Ті вершини завжди здобуде,
Що так зримо прагне душа.

 

* * *

Світ тісний, неначе
Мало місця всім.
Серце ниє, плаче.
Пада з неба грім.

Вже дитинство лине
В синю височінь.
Юність швидко плине,
Бо ж не стане всім…

Й за Четвертим Бродом
Час не спинить біг –
Не спитає згодом,
Чи ти встиг, чи зміг…

Зрілість на порозі
стука у вікно –
це вже пісня в прозі.
Це гірке вино.

Світ настільки різний…
Як в ньому прожить,
Щоб не було пізно
Потім щось змінить.

Й як загляне старість –
Обійнять сміливо:
«Все не було марно,
Бо була щаслива!»

 

* * *

Я б зорі Тобі сипала в долоні,
Я б неба синь до ніг Тобі стелила.
Якби назавжи-у Твоїм полоні,
Якби навік-на Твої крила.
Веселки кольори б – в вікно щоночі…
Я б з моря їх Тобі носила.
Якби у сни назавжди – Твої очі,
якби навік – на Твої крила.
Промінчик сонця до щоки щоранку…
Для Тебе я б його будила.
Якби назавжди-із Тобою до світанку.
Якби навік-на Твої крила.
Я б…ніжністю була, як вітер з поля…
На все на світі вистачило б сили.
Якби назавжди – в Твою долю.
Якби навік – на Твої крила…